Конярство України цинічно рейдернули

«Бандитам – тюрми».Об этом информирует AFERIST.ORG со ссылкой на  prm.ua
Це відоме гасло часів Помаранчевої революції останні роки різко втратило свій сенс. Навіть більше, за часів нинішньої влади, немов у чорному дзеркалі, воно трансформувалось у абсолютно незвичне «Бандитам – заводи, землю… і коней». Саме так можна описати появу нового керівництва ДП «Конярство України», яке «зайшло» в управління з легкої руки міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономіки) Ігоря Петрашка. Відповідний наказ за № 130-п про призначення «гарного донецького хлопця» Євгена Веретюка виконуючим обов’язки директора був підписаний 14.07.2020.

Того ж дня був звільнений і попередній в.о. директора – Костянтин Зінченко, який пропрацював в конярстві менше року.

І на те були вагомі причини.

Для окремих людей, зацікавлених «в доступі» до галузі, час вже йшов навіть не місяці чи тижні, а навіть – на дні. І питання тут, як, мабуть, можна було здогадатись, зовсім не в конях. Якщо чесно, то відтепер прадавнім символам українського козацтва взагалі загрожує відправка на бійню, «на ковбасу» (окремим скакунам, якщо поталанить – доведеться перебиратись до приватних стайнь). І це в кращому випадку, бо не виключений сценарій, коли коней просто заморять голодом, тому що найціннішим ресурсом усіх кінних заводів, об’єднаних під управлінням ДП «Конярство України», на думку окремих «авторитетів», є земля і тільки земля.

За офіційними даними, Державне підприємство «Конярство України» засноване згідно з наказом Міністерства аграрної політики від 19 серпня 2010 р. №510 «Деякі питання розвитку кінної галузі», на основі державної власності, і входить до сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України і є підзвітним йому. Взагалі, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01 грудня 2010 р. №2305-Р. «Деякі питання розвитку конярства» передбачено приєднання до ДП «Конярство України» 18 державних підприємств. Як зазначено в документі – «з метою розвитку конярства в Україні, сприяння реалізації державної політики в сфері конярства, забезпечення ефективного розвитку кінної галузі, популяризації місцевих порід коней». Проте наразі до ДП «Конярство України» приєднано 14 державних підприємств, на базі яких створено 14 філій ДП «Конярство України» без права юридичної особи.

Основні види діяльності державного підприємства, окрім, звичайно, розведення коней, – це розведення великої рогатої худоби, розведення свиней, та вирощування зернових і технічних культур. І саме в останньому виді діяльності і закладена пастка для різного роду корупціонерів та «ділків», оскільки в постійному користуванні за ДП «Конярство України» знаходиться 54,1 тис. га. сільськогосподарських угідь, з яких 43,5 тис. га – ріллі. Цікавий факт, якщо до 2010 року усі підприємства в галузі конярства, які перебували на обліку у держави, показували досить пристойні фінансові результати, то після появи «прокладки» у вигляді «Конярства України», катастрофічний стан у галузі лише погіршувався. Наразі вже йдеться про діапазон 230-270 млн грн боргів за підприємством. Заарештовані банківські рахунки, невиплачені зарплати робітникам. І все більшими стають побоювання інвесторів, що у них просто вкрадуть врожай.

Про інвесторів – окрема тема. Справа в тому, що незважаючи на свій державний статус, галузь не отримує з бюджету майже нічого. Основний вид доходу (на 4\5 від загальної суми) – це надання землі під обробку різним сільськогосподарським підприємствам, з подальшим викупом врожаю (з дохідністю для ДП в розмірі 40-50% від вирощеного врожаю). Але й тут є нюанси, бо інвестори, як і керівники, є різними, і приходять до конярства з різною метою. На жаль, нинішнє пришестя донецько-луганських «вершників апокаліпсису» нічого гарного конярству не віщує. І цьому доказом є як вже минулий досвід їхнього управління в цій самій сфері, так і поточні політико-економічні прогнози.

Проте про все по порядку.

Інколи вони повертаються. Дещо про «конюхів Януковича»

Призначення Є.Веретюка керівником ДП «Конярство України» не було випадковим ні за яких обставин. Випадковим воно було лише для рядових співробітників галузі. Натомість, кулуарами Мінекономіки й досі пошепки говорять про те, що за призначення «нового головного коняра» комусь занесли аж 3 млн у.о. І частіше аніж щодо будь кого згадують в цій частині прізвище такого собі Костянтина Костянтиновича Згари, 1962 року народження.

Постать цікава, і у конярстві не випадкова.

Насамперед, родина Згари володіє приватним кінним заводом «Мілленніум» (ЄДРПОУ 32898827), Донецька обл., Нікольський район, селище Ключове, вул. Гагаріна, будинок №62. Підписантом з 22.01.2020 року виступає Згара Ірина Костянтинівна. Хоча до цього незмінним директором протягом двох десятків років був батько Костянтина – теж Костянтин Олександрович Згара.

Незважаючи на те, що саме батько був затятим натхненником своєї справи, прізвисько «конюх Януковича» закріпилось не за ним, а за Костянтином Костянтиновичем, бо саме він доставляв і обслуговував коней президента-втікача.

В свою чергу Костянтин Костянтинович Згара наразі очолює Асоціацію «ЖОКЕЙ-КЛУБ «УКРАЇНА» (ЄДРПОУ 21596209), зареєстрований за тією ж адресою, що й «Мілленніум», тільки будинок №59, але фактично офіс цього клубу знаходиться на тому ж поверсі, що й ДП «Конярство України» в Києві, по вул. Грінченка, 1, офіс №120. Вочевидь, Костя Згара завжди хоче знати, що і як там відбувається в конярстві.

Прикметно, що серед засновників Жокей-Клубу рахуються не тільки «родинний» завод «Мілленніум», але й державні (!) підприємства – ДП «Онуфріївський кінний завод №175», ДП «Стрілецький кінний завод №60», ДП «Дніпропетровський кінний завод №65» та «Деркульський кінний завод №63». Яким чином державні підприємства стали засновниками приватної асоціації ми вже ніколи не дізнаємось, бо з 2011 року усі ці заводи перестали бути самостійними юридичними особами, а як ми вже казали були об’єднані під дахом ДП «Конярство України». Зауважимо при цьому, що одним з членів комісії, яка підписувала акт передачі майна від ДП до Філій був ніхто інший як Згара К.О., який звичайно ж разом з сином давно споглядав за кінними заводами так званої «Луганської групи» (ці заводи, дійсно, розташовані достатньо близько один до одного і в сукупності володіють значним як для області земельним фондом).

Тому, мабуть, не варто наголошувати на тому, що полювання за луганським конярством розпочалось у родини Згар не вчора і не сьогодні, а є спланованою багаторічною акцією.

Для прикладу варто просто навести одну цитату з сайту ДП «Конярство України»: «Приватизація ДП «Конярство України» може пройти двома шляхами – акціонування або розпаювання. У першому випадку очікуємо на прихід інвестора. Інвестуватимуть ті, хто бачать у конярстві перспективу і розуміють, що ця галузь – справа добрих, але не швидких прибутків. Кінний завод «Мілленніум», наприклад, вже сьогодні показує результат. є ймовірність, що його власники захочуть розширити бізнес за рахунок державних активів»… Проте вийшло не все так добре, як на те сподівались стайничі Януковича. Вже у 2018 році антикорупційна група «Марлін» забила сполох і змусила Генеральну прокуратуру разом з Міністерством аграрної політики провести внутрішній позаплановий аудит державного підприємства «Конярство України».

Результати аудиту не розголошувались через таємницю слідства. Разом з тим, на сайті «Економічної правди» в новині «ГПУ розслідує мільйонні оборудки на «Конярстві України» можна знайти деякі цікаві факти. Наприклад, з ухвали Печерського райсуду Києва стає відомим, що службовими особами філій ДП «Конярство України» в інтересах комерційних структур, протягом 2013-2014 років здійснювалась реалізація сільськогосподарської продукції за нижчими від собівартості цінами. Натомість закуповували аналогічну продукцію за завищеними цінами. Це спричинило матеріальні збитки ДП «Конярство України» на 6,5 млн гривень. Слідчі встановили, що протягом 2015-2016 років службові особи ДП «Конярство України» спільно з приватними підприємцями умисно занижували родючість земель та обсяги отриманого врожаю. У подальшому, невраховану сільськогосподарську продукцію без відображення в бухгалтерському обліку реалізовували за готівку, яка згодом розподіляли між службовими особами державного підприємства та підприємцями.

Трохи пізніше Громадською організацією «Давайте разом» було виявлено, що на деяких кінних заводах масово вмирають коні через брак кормів. При цьому перевіряючі виявили штучність масового кінського мору. ДП «Конярство України» навіть укладало угоди з відверто фіктивними фірмами, тож в результаті оброблялися і засівалися малі площі земель (від 400 до 1000 га з 5000-6000 га в наявності філії), при цьому засіяні площі не оброблялися ні гербіцидами, і не підгодовувалися добривами, а урожай з посіяної території забирався пізніше визначеного терміну, роблячи його непридатним.

Тож оті перші десятки мільйонів збитків були лише першою ластівкою у катастрофі, яка нависла над «Конярством України». Треба також підкреслити, що за останні три роки жодного правильного директора (тобто обраного за конкурсом) на підприємстві не бачили. Весь час – в тому числі і станом на липень 2020 року ДП керують виконуючі обов’язки – Олександр Войний, Вікторія Недосвіти, Катерина Рожковська, Костянтин Зінченко. Це було зручно з багатьох точок зору – не така прискіплива увага до декларацій нових керманичей, змінювати можна коли завгодно і на кого завгодно лише простим наказом Міністра, жодних стратегічних завдань – і лише одна мета: вхопити ласий шматок якомога більше. Результат очевидний – станом на 2020 рік борги ДП «Конярство України» перевищили 260 млн грн, підприємство зайшло у стадію банкрутства, а коні і люди виживали не завдяки чомусь, а виключно наперекір.

Тим не менш, доля державних коней Костю Згару ніколи не турбувала, бо він разом зі своїми сокланівцями вирішував зовсім інші питання. Причому такого гатунку, що ними б мали б зацікавитись і відповідні правоохоронні органи.

Так, 7 липня 2020 року по філії ДП «Конярство України» «Стрілецький кінний завод №60» була проведена інвентаризація та встановлені цікаві факти. Зокрема, був виявлений договір №10/04-18 «Про виконання сільськогосподарських робіт (послуг)» від 10.04.2018 року, укладений між Приватним підприємством «Кінний завод «Мілленніум» та філією «Стрілецький кінний завод №60» ДП «Конярство України», внаслідок укладення якого у філії ДП «Конярство України» виникла заборгованість.

Наприклад, у власності тільки Стрілецького кінного заводу знаходиться до 5000 га орної землі, обробка якої лежала на плечах вищезгаданого підприємства «Мілленніум». Не дивлячись на надзвичайні націнки своїх послуг, фірма Згари просто не прагнула надавати їх. Навіть більше: вся діяльність була спрямована не на підтримку заводу – а з метою загнати його в кредитну яму. Схема штучної «заборгованості» працювала просто. Із зданої в розпорядження землі «Мілленніум» засівав не більше 1000 га. При цьому дана ділянка не тільки не оброблялась – урожай цілеспрямовано «вбивався». Засіяне поле пшениці замість липня було зібрано… в жовтні-листопаді! На три місяці пізніше визначеного періоду! На цей момент весь урожай вже обсипався, а зерно, що залишилося, просто почало проростати, зробивши весь урожай непридатним. У поєднанні з мізерною територією посіву подібна ситуація призвела до катастрофи, адже в офіційних документації та звітах значилась «нормальна», «виконана» в повних обсягах робота.

Згідно Акту про виконання робіт №83 від 02.09.2019 року «Про збирання ранніх зернових культур», який підписано колишнім керівником філії «Стрілецький кінний завод №60» ДП «Конярство України» Буренко А.В. та директором ПП «КЗ «Мілленніум» Згара І.К., проведені роботи на суму 158 817,6 грн., оплата за них не здійснювалась, однак в кредиторську заборгованість підприємства була зарахована. За схожим принципом, але вже відповідно до акту від 16.09.2019 року було начебто проведене «збирання ранніх зернових» на суму 311 025,00 грн. Трохи згодом ці ж учасники «опрацювали» і таку послугу як «дискування перший слід», «дискування другий слід», «дискування третій слід» відповідно на суми 821 687,40 грн, 1 431 583,20 грн. та 702 867,36 грн. Вся ця кредиторська заборгованість «лягала на плечі» підприємства на папері, але в поля абсолютно ніхто не виїжджав, там просто осипалось зерно та другий рік поспіль «загорали» соняшники. Згодом соняшники все ж зібрали (принаймні відповідно до акту №136 від 25.11.2019 р.), але за суму 138 840,00 грн, що в декілька разів перевищувала середньо ринкову вартість.

Хазяйнували люди з «клану Згари» широко, ніщо їх не бентежило. Наприклад, тією ж самою комісією з інвентаризації була встановлена наступна нестача: грошових коштів по касі на суму 140 182,24 грн; транспортних засобів у кількості 4 одиниці (автомобіль УАЗ 3303, ГАЗ САЗ 3507, причеп ОДАВ; трактор ЮМЗ3З-6) тощо. Загальна сума нестачі сягає 1 178 768,47 грн, сума збитків – більше 7 млн грн, а незаконно сформована сума кредиторської заборгованості сягнула майже 5,82 млн грн. І це дані лише по одній філії з 14!

Про який розвиток конярства взагалі можна вести мову в такій ситуації?

До честі передостаннього керівника «Конярства України» К.Зінченка він зрозумів, що співпраця зі Згарами – це шлях у безодню, і на заводи зайшли нові амбітні директори і справжні інвестори-господарники. Проте все, що вони встигли – це обробити запущену землю і посадити зернові культури, врожай за якими мав би бути добрим і вивести галузь не лише з кризи, а може навіть і зі стану банкрутства, куди його так наполегливо заганяли бізнесмени\родичі\послідовники Згари.

От тільки не відомо, чи так буде.

Бо Згара повернувся.

Рейдерство як стиль життя

Сума про хабар в 3 млн у.о. за призначення Є.Веретюка гуляє ЗМІ не просто так. Бо мова йде про значно більші суми. І це добре видно з того, яким поспіхом все робилось в останні дні.

Так, ми вже наголошували на тому, що наказом міністра І.Петрашка №129-п від 14.07.2020 з посади в.о. керівника звільняється К.Зінченко. Але є нюанс – звільняється за п.2 ст. 36 Кодексу Законів про працю України. Але п.2 ніяк не міг бути підставою для звільнення бо він звучить як «закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення». Ніякий строк у Зінченко не закінчувався, бо в наказі про його призначення записано так: «Призначити Зінченка Костянтина Миколайовича виконуючим обов’язки… до призначення керівника цього підприємства в установленому законодавством порядку» (наказ №89-п від 20.11.2019, підписаний міністром Т.Миловановим).

Але далі починається ще цікавіше. Наступний наказ міністра І.Петрашко – №130-п від 14.07.2020 незвичний і зовні, і за змістом. По-перше, накази підписані в один день, але містять різний за своїм зображенням підпис міністра. Тобто або дуже поспішав, або накази підписували дві різні людини. По-друге, міністр явно вийшов за рамки «доцільності» нових призначень, бо попередній в.о. працював за окладом в розмірі 12 тис грн, натомість Є. Веретюку вже призначили оклад в 51 тис грн. І це при тому, що тільки податковий борг по підприємству становить 38 млн грн.

В такому випадку такий «поспіх» у призначенні можна було б пояснити бажанням «заманити» якісного менеджера та фахівця екстра-класу. Але й тут виходить нестиковка.

Євген Веретюк відомий виключно як незмінний директор з 2012 року такого собі АТ «ВКП «МЕТАЛІСТ» (основний вид діяльності – Виробництво труб, порожнистих профілів і фітингів зі сталі), розташованого на… непідконтрольній території Макіївки. І це не просто номінальний директор, а людина, яка спокійно їздила до ДНР на урочисті події з нагоди «перезапуску» вільного від України заводу. Ось що про це писав у грудні 2016 року сайт сепаратистів miaistok.su (далі – мовою оригіналу): «6 октября в Макеевке открылся завод «Металлист», который является единственным предприятием в «ДНР», изготавливающим электросварные трубы. «Металлист» был основан в 1996 году. В связи с началом боевых действий в 2014 году на территории Донецкой области и из-за разрыва экономических отношений с украинской стороной завод был вынужден прекратить свою работу. До войны доля завода на украинском рынке составляла 10%. По словам генерального директора «Металлиста» Евгения Веретюка, деятельность завода станет серьёзной поддержкой в работе системы жизнеобеспечения оккупированной территории Донецкой области. Работа предприятия обеспечит стабильное теплоснабжение города и жителей оккупированной части Донетчины. Он добавил, что предприятие уже работает с партнёрами из Российской Федерации, которые готовы покупать продукцию, производимую заводом. Евгений Веретюк отмечает, что на данный момент объём производства невелик, но планируется увеличить его до трёх тысяч тонн в месяц».

Це один аспект. Скажімо так, національно-небезпечний. А інший – призначення нового очільника «Конярства України» взагалі є незаконним, оскільки виходить, що Веретюк Євген Олександрович станом на сьогоднішній день одночасно займає керуючі посади на двох різних підприємствах, що прямо заборонено ст. 25 ЗУ «Про запобігання корупції», відповідно до якої керівники державних підприємств, установ і організацій не мають права працювати за сумісництвом.

В такому випадку виникає логічне запитання, а яким чином керівник заводу з непідконтрольної території, який і коней не бачив в своєму житті, взагалі потрапив до Києва? Відповідь проста – бо завод насправді контролюється сином Миколи Азарова – Олексієм через такого собі Костянтина Пивоварова (здається, Костя – якесь сакральне ім’я для Сходу України, не інакше – прим. Автора).

За повідомленням австрійського агентства АРА, за кілька годин до втечі Віктора Януковича з Києва 21 лютого 2014 р. Олексій Азаров подарував компанію Garda своєму українському другу К.Пивоварову. «Подарована» Азаровим компанія досить велика: разом із активами в Австрії, річний обіг яких у 2013 році був понад EUR30 млн, компанії Garda належать фірми в Італії, Росії та Україні. Так, компанії «Agosto 2012» в Мілані належала наприкінці 2013 р. нерухомість на загальну суму EUR3 млн, ТОВ ВКФ «Развитие» в Рязані (РФ) виробляє медичну вату, а ще одна віденська компанія володіє 50% заводу з металообробки «Металіст», що розміщений в окупованому «ДНР» східноукраїнському місті Макіївці.

Костянтин Згара, який добре знав Азарових, звичайно ж вирішив «привести» на потрібне місце в ДП «Конярство України» потрібну йому людину. І як не дивно, зовсім не для того, аби вивести галузь з кризи.

По-перше, не сказати б, що з Є.Веретюка є напрочуд гарний кризовий менеджер, бо за часів його директорства на «Металісті» підприємству анулювали свідоцтво ПДВ, а ще воно є фігурантом в кримінальних провадженнях за фактом вчинення злочинів, передбачених ст. 358 ККУ («Підробка документів, печаток та їх використання» – мабуть, незвичні «підписи» Петрашка – усього співпадіння), ст. 212 ККУ – «Ухилення від сплати податків» та ст. 191 ККУ – «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем». Що з цього Є.Веретюку стане в нагоді для відновлення роботи ДП «Конярство України» поки важко сказати, але, сподіваємось, що міністр все ж знав, що робив.

По-друге, й керівники філій, й інвестори, які вже почали збирати дозрілий врожай, просто нажахані першим же розпорядженням «трубного» директора, який зажадав «зупинити реалізацію зібраного у 2020 році врожаю сільськогосподарських культур з 15 липня 2020 року без письмового погодження з в.о. керівника Державного підприємства «Конярство України».

Навіщо керівнику блокувати надходження коштів на підприємство та розривати відносини з інвесторами? В даному випадку висновок напрошується один – з метою доведення державного підприємства до банкрутства та знищення галузі. Також, таке незаконне розпорядження керівника можна кваліфікувати за ст. 364 КК України – зловживання владою або службовим становищем, оскільки воно прямо суперечить інтересам Державного підприємства та може призвести в майбутньому до втрати урожаю 2020 року, або навіть більше того – його рейдерського захоплення. Про рейдерське захоплення – це не перебільшення, бо відразу ж разом з Є.Веретюком в якості нового-старого заступника була представлена Катерина Рожковська, яка приїжджала на заводи «Луганської групи» виключно в автомобілі Костянтина Згари.

Зграя Згари: кримінальне минуле клану

Насправді Катерина Рожковська – також не випадковий персонаж цієї статті. Ще минулого року з серпня по вересень вона «успішно» взяла керування галуззю, теж з легкої руки свого покровителя ставши в.о. директора ДП «Конярство України». Але розвинути подальшу «прихватизацію» кінних заводів завадив прикрий випадок у житті Костянтина Згари – він потрапив у настільки резонансне ДТП, що йому потрібно було негайно вирішувати особисті, а не бізнесові питання. Тим більше, що він знав, що заводи від нього нікуди не подінуться.

Взагалі влітку минулого року К.Згара відзначився одразу в двох напівкримінальних історіях.

Зокрема, 20 липня 2019 року близько 4 години ранку його було зупинено на Приморському бульварі Маріуполя за кермом автомобіля Porsche Cayenne «з явними ознаками наркотичного сп’яніння». Тоді Костянтин Костянтинович відмовився від проходження медогляду, тож відносно бізнесмена було складено адмінпротокол БР №086579. Його розгляд Приморським районним судом неодноразово переносився через відсутність та зайнятість адвоката Згари. Врешті-решт, 23 жовтня 2019 року суддя Вікторія Федотова закрила провадження «у зв’язку зі сплином строку на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 КУпАП».

А найбільш скандальна пригода спіткала Костянтина Згару якраз у серпні 2019 року. Тоді чоловік перебував в автомобілі Range Rover, коли близько 18 години на проїжджій частині перехрестя вулиць Саксаганського та Льва Толстого в місті Києві ця машина зіткнулася з електрокаром Tesla і подальшим наїздом на п’ятьох пішоходів, зіткненням із автомобілями марки Honda і Dodge. У масштабній автопригоді постраждало семеро осіб, було зареєстровано кримінальне провадження за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ч.1 ст.286 КК України). Кримінальну справу закривали довго і з величезними витратами.

І ось тепер Згара повернувся до «Конярства України», аби разом погасити усі свої борги. Для цього потрібна лише «дрібниця» – свій директор, який «не віддасть» інвесторам їх врожай, а під охороною криміналітету (та\або в тому числі поліції) реалізує «чужий» врожай в потрібному місці й за потрібними цінами.

І це не фантазія автора, а реальна перспектива на аналізі минулих повідомлень в ЗМІ.

Для початку розставимо всі крапки над «і» навколо родичів Костянтина Згари. У його батька Костянтина Олександровича був брат – Валерій Олександрович, хоча й з прізвищем Сгара (до речі, в кримінальних повідомленнях 90-х років Костю Згару також інколи писали через літеру «С»). Що за людиною був Валерій Сгара (прізвисько «Саран») – брат Костянтина Згари-старшого й досі можна легко дізнатись з пошукової мережі ГУГЛ. Так, в період зламу епох та розпаду СРСР цей вихідець із сім’ї приазовських греків притягувався до відповідальності за вимагання (ч.2 ст.144 КК УРСР).

Надалі «Саран» начебто відійшов від криміналу, та з середини 90-х років зайнявся бізнесом. Втім, в оперативних розробках та досьє правоохоронців того часу прізвище Сгари неодноразово фігурувало у зв’язці із постаттю Івана Ханчи («Ваня Хан») – лідера потужного ОЗУ Маріуполя. «Хана» було вбито наприкінці 1998 року. Відтоді місце так званого “смотрящего” на азовському узбережжі начебто зайняв його поплічник Сгара. До своєї команди він підтягнув чимало знакових місцевих «достойників».

В його «орбіті» опинився і Костя Згара, який згодом очолив ФЕДЕРАЦІЮ БОКСУ М. МАРІУПОЛЯ.

Спочатку Сгара контролював всі грошові потоки на Центральному ринку і ще чотирьох ринках Маріуполя. Формально ж комунальний ринок був відданий в оренду постійному землекористувачу – Маріупольському міському споживчому товариству «Азовкооперація».

Колись «Азовкооперація» була виробничим об’єднанням комунальної форми власності. З переходом до ринкової економіки вона перетворилася на ТОВ. На жаль, точних даних про осіб, які були засновниками підприємства до 2004 року, немає. Відомо лише, що засновників було кілька, і серед них уродженець Батумі Зураб Гатамов, який нині є депутатом Маріупольської міськради, авторитетний бізнесмен Валерій Сгара, а також голова Донецької обласної споживспілки Василь Гончаренко.

Від 2011 року Центральний ринок через ТОВ «Азовкооперація» на 66% контролюється родиною Сгари, а список засновників фірми виглядає так: Зураб Гатамов, директор ринку; Василь Терехов, заступник директора ринку; Ангеліна Нікітіна, головний бухгалтер; Едуард Сгара, син покійного Валерія Сгари; Тамара Степанова, вдова Валерія Сгари. Але опис власників Центрального ринку був б неповним, якби ми не сказали про території, що безпосередньо прилягають до ринку. А це торгові ряди уздовж трамвайних колій та на трамвайному кільці. За даними кадастрової карти, ця земля перебуває у власності комунального підприємства «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління». Однак сьогодні вона орендується ТОВ «Ажур», засновниками якого є все ті ж Зураб Гатамов і вдова покійного Валерія Сгари Тамара Степанова в рівних частках.

Спадкоємці Сгари засвітилися і на ще одному міському ринку. «Славутичем» володіє ТОВ «Торгова компанія СПМ», в числі засновників якого все та ж вдова убитого Валерія Сгари.

В свою чергу бізнесу родичів були пов’язані і через ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «СТРОЙГРАД» (засновники – Тамара Степанова та Згара Костянтин Олександрович).

В свою чергу Костянтин Костянтинович Згара згодом «виплив» ще в одній скандальній ситуації – в якості члену мисливського клубу «Ярик», на який було оформлено 30 тис га під полювання в Київській області. Як стверджує прокуратура, Київська обласна рада передала мисливські угіддя підприємству з порушенням законодавства, а саме без погодження сільських, селищних рад, на території яких вони знаходяться. Про це повідомили журналісти інтернет-видання «Наші гроші». За інформацією журналістів, мисливський клуб «Ярик» заснували у серпні 2011 р. четверо осіб: Костянтин Бабак, Віктор Євтушенко, Вачаган Ростомян і Василь Сапко. Саме з таким списком власників «Ярик» отримав землю вісім років тому. Ім’я Костянтина Сапка фігурує у списку клубу «Кедр» Януковичів. Пізніше одним зі співвласників клубу став Володимир Юрійович Забела, хоча на «мисливських» форумах власником «Ярика» називають не Володимира Юрійовича, а Юрія Володимировича Забелу – його батька, колишнього очільника Макарівської РДА, а також екс-губернатора Житомирської області, 2010р. – став депутатом Київської облради. Останній із власників клубу «Ярик» – це Костянтин Костянтинович Згара. Київську облраду, яка приймала рішення про передачу землі, на той момент очолював Олександр Качний, замголови Київської облорганізації Партії регіонів.

Говорячи про «орбіту» клану Згар не можна не згадати й про двоюрідну сестру Кості – дочку Валерія Сгари Еллу Сгару, яка у період 2017-2018 роках була головою Донецького апеляційного господарського суду, а наразі є суддею Східного апеляційного господарського суду в Харкові. До речі, не зважаючи на численні коштовності, нерухомість та автівки у родині Е.Сгари (за повідомленнями активістів сума грошових активів (розділ 12) декларанта і родини в 10 разів вища за суму всіх доходів декларанта і родини) суддя пройшла тест на доброчесність і наразі навіть все готова брати участь у конкурсі для призначення членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (принаймні, її анкета є на сайті Вищої ради правосуддя). Тож, можна припустити, що судових розборок Костянтин Згара не дуже й боїться. Тим більше, що реалізувати чужий врожай з земель «Конярства України» можна буде за лічені дні, а от ризик того вартий, бо прибуток вираховуватиметься сотнями мільйонів умовних одиниць.

Наостанок не можна залишити поза увагою і інші повідомлення в ЗМІ, в яких говориться про те, що у нинішній парламент К.Згара «провів» племінницю і кілька своїх людей, а усі нагальні питання вирішують через голову комітету Верховної Ради з питань аграрної та земельної політики Миколу Сольського, до якого прислухаються в Офісі Президента і профільному міністерстві.

Що далі? Або війна на смерть, або реанімація галузі

Так чи інакше, важкі часи для «Конярства України» з поверненням людей Згари вже настали. Але найбільш жахливою ситуація буде саме на території Луганської області, яка контролюється К.Згарою та на території якого розташовані чотири діючих кінних заводи: Деркульський, Лимаревський, Новоолександрівський та Стрілецький. У їх користуванні знаходиться практично третина земель ДП «Конярство України» – 14 тисяч гектар угідь. Крім комерційної, всі заводи мають і історичну цінність (Деркульський кінний завод взагалі заснований у 1765 році, тобто на дев’ять років раніше, ніж в Америці прийняли Декларацію про незалежність США). Стрілецький кінний завод ще й зумів внести вагомий внесок в усе конярство в цілому: у другій половині 19 століття тут був створений константний тип українського верхового коня, який згодом був визнаний як самостійна порода – «Стрілецька» (пізніше представники цієї породи завойовували медалі на всесвітніх виставках коней в Парижі і Лондоні).

Якби не прикре ДТП в Києві, К.Згара, звичайно, не випустив би «луганську групу» зі своєї орбіти, бо на відміну від інших філій в правлінні всіх 4 заводів Луганщини директорами «працювали» люди з «Мілленніуму». І державні діячі з них «убогі», адже вся діяльність була направлена ​​на вигоду власного «хазяїна», нехай навіть і завдаючи тотальний збиток державі. Прикро, але одна з колишніх директрис, а саме Буренко А.В., вже була помічена в київському офісі ДП «Конярство України», припускаємо не в останню чергу, щоб замісти сліди в своєму кримінальному провадженні.

Наразі важко прогнозувати, наскільки успішним буде «реванш» Згари, але варто нагадати, що витівки його зграї вже давно мають стати об’єктом прискіпливої уваги правоохоронних органів.

Так, під час роботи з заводами «луганської групи» працівники «Мілленніуму» банально грабували державну власність. Особливо постраждали будови, що викликають «металевий» інтерес: тотально вирізалися і вивозилися зовнішні і внутрішні металеві огорожі, навіси і ангари зберігання. Чи було це особистою ініціативою К.Згари або «імпровізацією» його підручних – достеменно невідомо, але те, що «конюха Януковича» подібний демонтаж повністю задовольняв, підтверджували премії для «своїх», з якими не раз світилися згарівські поплічники, міняючи долари у місцевих валютчиків. Крім вищезгаданого свавілля «мілленніумівських» керманичей, ці «господарі» поставили на державну дотацію і власних, приватних коней. Натомість державні коні неодноразово безслідно «зникали». Продавав їх Згара або просто роздавав, знову ж таки, невідомо. Хоча, перегін коней в РФ очевидцями фіксувався неодноразово, але дані заяви місцевими прикордонниками просто «ігнорувалися».

Не зважаючи на свій «авторитетний» статус, повагою К.Згара та його клан у місцевих не користуються. Багато мешканців характеризують діяльність зграї Згари як «повернення в дев’яності». Зокрема, декілька років тому, якраз після «доларової» получки від Згари, його підручні вирішили влаштувати грандіозну пиятику, яка закінчилася різаниною. Жертвою «душогуба» став працівник Стрілецької філії. Після нанесення колотих ран, надавати першу допомогу або викликати «швидку» ніхто не поспішав, що і привело до летального результату. І, хоча судова тяганина по даній справі все ще триває, «душогуб» продовжує спокійно гуляти на волі, насолоджуючись приморським повітрям Одеси.

У наступному «параді дев’яностих» вже брав участь ніхто інший, а сам син «всія владика конярства» (і його повний тезка, тобто як ви правильно зрозуміли Костянтин Костянтинович Згара-молодший). Буквально рік тому місцевому хлопцю вистачило необережності зупиниться біля поля і нарвати додому буквально кілька качанів кукурудзи. Це ж примітив вищезгаданий син і загорівся бажанням «відплати» і «справедливості». «Правосуддя» вилилося для хлопця у вигляді нанесення тілесних травм і тривалими тортурами електрошоком. На жаль, даний випадок залишився без відповіді, адже потерпілий, озираючись на випадок з убивством, побоявся заявляти, побоюючись за аналогічну долю. В принципі, і зараз мешканці села згадують даний інцидент з тремтінням в голосі. Обережність людей пов’язана не тільки із злочинами, які ми навели вище. В розмові сам-на-сам селяни діляться й іншими своїми побоюваннями: люди говорять, що навколо «Мілленніуму» давно фігурують чутки, що ця контора передає кошти на окуповані території, які можуть бути спрямовані на фінансування тероризму на непідконтрольній Україні території. Що з урахуванням макіївського місця роботи новопризначеного керівника ДП «Конярство України» не виглядає чимось дивним.

Пробивається правда про Костю Згару і у публічній площині. Зокрема, ось що пишуть на своїх сторінках у Фейсбук окремі дописувачі: https://www.facebook.com/groups/243481699148984/?post_id=1625288210968319

«Люди добрі, скільки можна говорити про «рятівника» Згару, напишу ще раз. Так, дійсно, він не мало зробив для розвитку конярства в Україні завдяки яскравим і переконливим перемогам його коней на внутрішніх і міжнародних змаганнях. Але якою ціною !!! ??? Якщо в принципі конярство в Україні є збитковим, то ні для кого не секрет, всі це знають, що “рятівник” протягом довгих років, а може й десятиліть систематично, цілеспрямовано в нахабну, в тупу, грабував державні кінні заводи, отримуючи відкати від приватних осіб за «дозвіл» «рятівника» на обробку земель заводів, тим самим довівши підприємства до, м’яко кажучи, критичного стану. Але і цього «рятівникові» виявилося замало, і в 2017 році його «Мілленніум» на правах офіційного інвестора зайшов на поля Луганської групи кінних заводів. І що!!!??? Стелити він почав непогано, вивозячи при цьому тисячі тонн врожаю за вигадані роботи, не залишаючи на підприємствах ні копійки (всі пам’ятають і знають про голодних коней, відключення електроенергії тощо), отримуючи від цього надприбуток, натомість залишаючи простих людей без заробітної плати, як мінімум на півроку. Всі його злодіяння можна перераховувати дуже довго, як на мою думку, так його місце як мінімум на тюремних нарах, а не на чолі ДП «Конярство України».

Цей крик душі на просторах Фейсбуку не має стати єдиним, бо в разі байдужого споглядання за подіями навколо ДП «Конярство України» ми втратимо українську спадщину і історію, українських коней, українську землю… Може, досі вже втрачати Донбас? Адже війна йде не тільки на фронті – вона йде всередині України, де прості селяни намагаються відстояти українську землю у всяких «згар». І цей бій нерівний, але потрібний всім нам, бо інакше «Згари і компанія» просто продовжать «зжирати»